Паша і Мілана Ушкань - двоє прекрасних дітей, які з гордістю дивляться на свого тата, людину з великим серцем, мужнього капелана і волонтера. Щодня він служить в прифронтовій зоні, ризикуючи собою заради тих, хто найбільше потребує розради й підтримки. Для людей у зоні конфлікту він стає другом, наставником, промінчиком надії. Але для власної родини він - тато, якого так часто не вистачає вдома, і це розлука, яка болить усім серцям.
Паша, старший брат, мріє вирости таким, як батько, мріє бути таким же сильним і безстрашним, хоча ніколи не показує цього. Він старається підтримувати молодшу сестричку, бути опорою для мами, коли тато далеко. Мілана ж, хоч і зовсім маленька, вже усвідомлює, наскільки важливе татове служіння. Вона зберігає спогади про рідну домівку з якої вони вимушено переїхали після окупації, мріючи про той день, коли татко повернеться додому надовго і зможе бути поруч щодня. У своїх малюнках вона бачить їхню родину разом, обіймає тата подумки, навіть коли його немає поруч. Вона чекає на нього з нетерпінням, з любов'ю, з усією дитячою вірою, що він незабаром буде поряд.
Їхня мама робить усе, щоб дітям не бракувало любові та підтримки. Але забезпечувати родину стає дедалі важче, коли тато щодня віддає себе іншим. Їм потрібна допомога, щоб мати можливість забезпечувати хоча б найпростіші потреби, щоб мама не боялася за завтрашній день і могла бути поруч із дітьми, знаючи, що вони в безпеці.
Ця родина несе світло іншим, але зараз їм самим потрібне це світло у вигляді підтримки небайдужих людей. Кожен добрий жест для Паші, Мілани і їхньої мами - це можливість на ще один день разом, без тривоги і нестачі. Це шанс повернути трохи спокою туди, де живуть ті, хто віддає свої сили, свою любов і час заради інших.

